Надивленість

Працюючи над тим, щоб створити своє перше портфоліо дитячого ілюстратора, я зіткнулась із одним цікавим феноменом, на котрий раніше просто не звертала уваги чи не помічала. Мабуть, найпростіше буде описати його на прикладі, ніж словами. Одразу зауважу, що я кажу про себе, мою історію, а у вас все може бути зовсім (або не зовсім, але) інакше 🙂

Отож, припустімо, я вигадую собі завдання: придумати і намалювати персонажів сов, а потім – ілюстрацію з ними. Нехай то буде якась ілюстрація, де сови влаштували новорічне свято і маскарад посеред нічного лісу.
Звісно ж, в більшості людей і кожного ілюстратора, коли нам треба щось придумати чи уявити, перед очима одразу зʼявляється якась базова картинка – типу, те, як би ми намалювали цей сюжет. Ну от, сова, сова радіє, сова в карнавальному костюмі. Ану, зʼявляється ж? Перевірте себе.

В моєму фундаменті, десь там, в глибинах мозку, може навіть підсвідомості, з дитинства формувались уявлення про те, як виглядає дитяча ілюстрація. Формувались без моєї участі. Це і є ота сама база, сформована надивленістю, це основа і досвід, що виливається в уявлення про те, як зображувати той чи інший обʼєкт, сцену. А я може зовсім інакше хочу уявляти, чому ж ось ця картинка лізе перед мої очі? Тому що ось в оточенні яких ілюстрацій особисто я зростала:

Ну, тобто, оце от усе. Я не кажу, що всі ілюстрації того часу погані, чи щось таке. Дуже багато є гарних, стильних книг та мультфільмів 80х та 90х років в пострадянському просторі. Але мої батьки не дуже в тому петрали, тому що було – те й давали мені, малій. А було всяке. І, на жаль, не якісне та не оригінальне переважало. Ці ілюстрації були простими, безпечними, всім зрозумілими і посередньо приємними. Так мій мозок і записав 🙂
Потім я ще шліфанулась зверху діснеєвським вайбом, та й відсутність художньої освіти допомогла закріпити такий коктейль.

Та коли ти це усвідомив, то можеш змінювати. Хороша новина в тому, що подібний діагноз – виліковний. Якщо вам не до вподоби те, яка основа склалась у вас і яка картинка виринає перед очима при спробі уявити ілюстрацію, то варто взяти це в свої творчі руки. Все можливо і ми можемо шліфувати наше бачення, тренувати надивленість і розвивати смак. Ми можемо рухатись в той бік, в який самі забажаємо, не зважаючи ні на що. Треба лише зрозуміти, куди.

Мозок дуже не любить змін, для нього це боляче і незвично, легше жити в тому, як було. Виконувати вправи і намагатись намалювати звичні речі по-новому буде складно. Кожен новий крок буде даватись важко. Але ж яке задоволення я отримую (і ти отримаєш!), коли таки роблю це, і малюю, і вдається щось нове із глибин своїх роздобути! І процесі цей – нескінченний, в тому то й весь кайф! Все своє життя ти будеш розвиватись, дивитись, поглинати нові образи ззовні, перетравлювати їх, інтерпретувати і, як пазли, вставляти в основу свого творчого бачення.

Рекомендую скласти план тренування надивленості. Рухатись в той бік, де цікаво, де візуально привабливо. Це можуть бути книги, фільми, мультиплікація, виставки, ілюстрації та інсталяції, народне мистецтво та фольклор. Якщо ви не впевнені, і не знаєте, як щось називається і де шукати подібне – можна звернутись за допомогою до чату GTP, він в цьому незнамінний помічник. Наприклад, я даю йому опис того, що мені подобається, і прошу підібрати схожих матеріалів та ресурсів, а також розказати про цей напрям творчості.

Також ОБОВʼЯЗКОВО слід аналізувати те, що ти бачиш і тобі подобається. Прямо проговорювати в мозку чи вслух: “Ось тут гарний контраст кольорів – жовтий теплий і синій холодний, а тут дуже цікава форма очей у слона, нижні повіки виділені…” і т.п. Чіпляючись за деталі, ви навчитесь виділяти їх навіть підсвідомо, і формувати базу свого візуального досвіду та тренувати надивленість.